Кажуть, що три нещастя є в людини: старість, смерть і погані діти. Старість - невідворотна, смерть - неминуча. А від поганих дітей, як від пожежі, уберегтися можна. Треба їх тільки належно виховати.
Виховує все - люди, речі, явища, але насамперед і найбільше - люди.  З них на першому місці - батько та мати, тобто -  сім’я.

       Все, що є в нашому характері, все, що ми беремо з собою в своє доросле і самостійне життя, – закладено в нас перш за все у сім’ї, в години сімейного спілкування, сімейного дозвілля. Звичайно,   світ людини формують і школа, і вулиця, і книга…

      Але саме сім’я є тим первинним середовищем, де проходить становлення особистості, де ми дістаємо перші відомості про багатообразність і складність оточуючого нас світу, про добро і зло, де формуються наші звички і вміння, наші погляди і життєві плани, потреби і здібності. В сім’ї розвивається вся гама наших емоцій і почуттів, через сім’ю ми засвоюємо соціальний досвід, переймаємо традиції.

       Саме в сім’ї йде непростий процес виховання громадянських переконань, вимогливості до себе і до інших, милосердя і співчуття до людини.
Сім’я завжди буде основою життя людини, джерелом її щастя. Батьки щасливі дітьми, діти щасливі батьками – такий природний взаємозв’язок.

      Під керівництвом батьків дитина набуває свого першого життєвого досвіду, елементарних знань про навколишню дійсність, умінь та навичок життя в суспільстві.

      Враження дитинства залишають слід на все життя. Дитячі переживання впливають на всю подальшу діяльність людини, хоча вони часто залишаються в області підсвідомого.  Людина може забути про них, але вони, попри її волю, часто визначають її вчинки.

      У родині закладаються основи моральності. Поступово, в про­цесі спілкування з близькими, дитина починає розуміти, який учинок можна вважати гарним, а який — поганим, що таке діяльне добро, повага до людей, відповідальність за свої вчинки і справи.

      Сила впливу батьків — у вірі дитини в їхній авторитет, у її переконанні, що близькі для неї люди завжди праві, а їхні рішення і вчинки — справедливі.

        Від того, на що і як спрямований вплив родини, багато в чому буде залежати результат виховання. Щоб родина ус­пішно впоралася з вихованням дітей, батьки повинні знати основні педагогічні вимоги і створювати необхідні умови для виховання дитини в сім’ї.

       Живучи в родині, дитина, за словами Василя Сухомлинського, повина бути упевнена, що хтось її дуже, дуже любить і вона теж когось любить безмежно. Така любов створює почуття захищеності, справжнього комфорту. При цьому дитина активніше пізнає світ, легше опановує знання. У неї краще розкриваються здібності, вона впевненіше визначає свою дорогу в житті, вибирає друзів.

       Авторитет батьків — важлива умова успішного виховання.

      Авторитет батьків — це вплив батька і матері на дітей, за­снований на повазі та любові до батьків, вірі у їхній життє­вий досвід, слова і вчинки. Без авторитету — безсумнівного достоїнства батька, матері — не можна виховувати дитину, формувати в неї якості гарної людини.

      Найважливіша умова авторитету батьків — їхнє громадянське обличчя. Головним тут стає моральний вигляд батьків. Діти завжди хочуть бачити в них високі моральні якості: мужність і скромність, чесність і справедливість, почуття обов’язку і доброзичливість до людей, багатство знань і культуру поведінки.

      Спосіб життя батьків — основа їхнього авторитету в дітей. Вимоги до дітей не повинні розходитися з власною поведінкою. Батьки повинні пам’ятати, що всі їхні дії перебувають під постійним, безпосереднім контролем дітей.

     Повага до особистості дитини, розуміння її інтересів, прагнення бачити в ній людину — необхідні умови для зміцнення батьківського авторитету.

     Тільки поважаючи особистість дитини, можна допомогти їй стати справжньою  людиною. Не можна дивитися на дитину як на власність, з якою що хочеш, те й можеш робити, як на тягар або іграшку.

       Необхідно навчитися бачити в дитині людину.
«Нащо клад, коли в сім’ї лад»,  – говорять у народі. І справді, наш настрій, ставлення до людей, самостійне життя дітей багато в чому визначається тією загальною атмосферою, яка панувала в сім’ї.

      Якщо ми з теплотою згадуємо дитинство, то, звичайно, не тому, що воно було безтурботним з матеріального боку. Щасливе дитинство може бути тільки в тих дітей, які живуть у щасливих сім’ях. Тут діти не помічають свого щастя, як повітря, яким дихають.

      Нерідко люди говорять: «Дивіться, ніяких спеціальних цілей сім’я не ставила, а діти виросли прекрасні». Гадаємо, нічого випадкового тут немає.  Мабуть, батьки жили не заради дітей або заради себе, а жили всі разом цілеспрямованим і радісним життям маленького колективу, де всі люблять одне одного, ніхто нікому не зобов’язаний, а панує атмосфера взаємодопомоги, тепла, справжньої турботи.   

       Це і є по-справжньому добрий психологічний клімат, і діти, які ростуть у таких сім’ях, не можуть бути егоїстами, неробами.

      Роль сім’ї у вихованні дітей — велика і відповідальна. Батьки є першими вихователями, які здійснюють завдання розумового, морального, естетичного і фізичного виховання дітей, дбає про їх гармонійний розвиток. 

      У сім’ї однаково важлива роль у вихованні належить як батькові та і матері. В гарній, дружній сім’ї діти ростуть у атмосфері любові, ласки, чуйного відношення один до одного.  Сердечність, теплота сімейних відчуттів пробуджують в дитячій душі добрі почуття: бажання робити для оточуючих також тільки що-небудь гарне, приємне, помагати їм в біді і горі.  Кажуть,  що гарні батьки в дітях видні.

      У книжці Януша Корчака «Як любити дітей» є такі проникливі рядки: «Чи земля вдячна сонцю за те, що воно світить? Чи дерево вдячне зернині, що з неї виросло? Чи соловейко співає матері, яка вигріла його грудьми? Чи ти віддаєш дитині те, що взяла від батьків, чи тільки позичаєш, щоб віддати назад, старанно записуючи і підраховуючи відсотки? Хіба любов – це заслуга, що за неї  ти вимагаєш плати?». Ми любимо дітей і у відповідь чекаємо дитячої любові. А за що діти люблять своїх батьків? Тільки за те, що вони - батьки?

     Найважливіше і найважче у ставленні до дітей – знайти міру, щоб ніжність не перетворилася в пестощі, розумні вимоги – у суворий педантизм, щоб турбота про комфорт не сформувала в дітей споживацькі погляди .

      Якщо у вашій родині спілкування, на превеликий жаль, відбувається на підвищених тонах, крик став для дитини звичним, то незабаром настане той страшний час, коли у відповідь на свій крик ви почуєте з дитячих вуст грубі, жорстокі слова дітей.

    Усі батьки вимагають, щоб діти слухались, поважали, а от вислухати дитячі розмови і виправдовування вміють далеко не всі люблячі батьки. Особливо тягнуться до розмов з батьком чи матір’ю діти 7-10 - річного віку, та часто вони чують у відповідь: «Усе це дурниці», «Так - так, ти ніколи не винний…» Чи варто тоді дивуватися, що в підлітків і старших учнів нерідко згасає інтерес до батьків, як цікавих співрозмовників. Діти уважно придивляються до поведінки батьків.

    Перші уявлення про справедливість, честь, обов’язок дитина дістає не скільки зі слів батьків, стільки із спостережень за їхніми вчинками. Тому поведінка батьків, їх свідомість і відповідальність, життєве кредо і є головним фактором успішного виховання дітей.

    В «домашній школі» проходить підготовка до найважчої і складної професії на землі – матері і батька. При цьому багато батьків інстинктивно додержуються поради Л.М. Толстого: живіть правильно самі і у вас виростуть хороші діти, неможливо, погано живучи самим, виховати хороших дітей.

                                                Шановні батьки!

      Пам’ятайте: оволодіваючи складним мистецтвом виховання, свої знання, досвід, батьківські почуття невтомно спрямовуйте на формування юної душі, загартовуйте її дух і тіло, своїм прикладом учіть синів і дочок жити серед людей і для людей.

Бережіть своїх дітей!

Нехай ваші сім’ї будуть дружними, міцними!

 Хай у вас завше панує мир, добро та злагода!