Олекса Новаківський – український художник-постімпресіоніст, учасник «краківського авангарду».

Народжений на Вінничині, Новаківський  є знаковою постаттю для Львова, де митець прожив більшу частину свого життя. Через дружбу з Митрополитом Андрієм Шептицьким, зображення тем з української історії та релігії спадщина Олекси Новаківського довгий час була табуйована на теренах СРСР.

Своєю творчістю Олекса зв’язує українське мистецтво зламу епох зі світовими модерними практиками.

Народився Олекса Харлампійович14 березня 1872 року у селі Слободо-Ободівка Тростянецького району на Вінниччині в родині лісничого.

          Обдарованність хлопця та його захоплення малюванням помітив граф Тадеуш Грохольський, художник, рідний брат Гелены Бжозовської, в маєтках якої й служив єгерем батько Олекси.Тадеуш вмовив Гелену надати юнаку стипендію і відіслати на навчання в Одесу.

Початкову художню освіту Олекса здобував з 1888 по 1892 рік у майстерні декоративного живопису Клименка в Одесі. 

Після її закінчення, саме граф Грохольський порадив сестрі виділити Новаківському стипендію й забезпечити можливість продовжити навчання у Краківській художній академії (1892-1900), яку Олекса закінчив в 1900 році із золотою медаллю.

            Перший рік Олекса навчався під керівництвом самого Яна Матейко, який звернув увагу на обдарованого юнака. У 1893 році, по смерті Яна Матейка, Новаківського перевели у клас професора Лушкевича, який прислужився Олексі ще й тим, що допоміг йому уникнути служби в російському війську.

Проте невдовзі Новаківського спіткала прикра несподіванка – Гелена Бжозовська без пояснень відмовила у стипендії, «мабуть, тому, що Олекса на всіх працях, що виставляє, підписується рідною мовою» (Голубовський). Довелося повертатися у рідне село. 

          Кошти на подальше навчання Олекса заробляв малюванням портретів з фотографій, і у 1895 році 23-річний юнак повертається до Кракова на подальше навчання. За цей час школа Яна Матейка була реформована в Академію Красних Мистецтв, на її чолі став відомий художник Юліан Фалат. 

         Фалат запросив на професорські посади найвизначніших польських художників нової ґенерації – Акцентовича, Вичулковського, Висп’янського, Станіславського. Через них Новаківський запізнався з новітнім європейським образотворчим мистецтвом: творчістю імпресіоністів і модерністів.

       Так Олекса Новаківський поступово ставав учасником краківського постімпресіонізму, учнем Мальчевського, Матейка, Вичулковського, Унежицького. Не залишилися без впливу на нього і Матейка з Виспянським.

З 1903 року художник оселився у селі Могила під Краковом, хоча часто наїжджав до міста, спілкувався з сім’єю видатного українського поета Богдана Лепкого, професора Яґеллонського університету, у якого за столом збиралося інтелігентне, творче і вишукане товариство. У селі Могила Новаківський знайшов і свою долю – Анну Марію Пальмовську, яка згодом стала його дружиною. Анна-Марія була на сімнадцять років молодша від Новаківського. Вперше зустрів він її ще 11-річним дівчатком, у 1900 році. 

         Дружина була для нього не тільки улюбленою, бездоганною натурою для малювання, а й справжнім другом та однодумцем. Анна-Марія померла дуже рано, 1925 року, залишивши двох синів, п’яти та трьох років. Вона його підтримувала у нужденності і хворобі, у всіх складних обставинах життєвого шляху, їй він присвятив багато видатних творів, серед них полотно «Моя Муза», яке зникло в 40-х роках, коли картини їхали для експонування до Москви. Зараз картина відтворюється за кольоровою фотографією.

           У ранній період творчості  «могилянського» періоду 1900-1913 років художник створив значну кількість полотен, що засвідчили появу в українському образотворчому мистецтві визначного живописця, майстра високої культури. Один із кращих його творів - пейзаж «Весна в Могилі» (1911), в якому з надзвичайною правдивістю митець передав стан весняного пробудження природи. 

         У Кракові Олекса Новаківський знайомиться зі своїм першим меценатом Йосипом Гогульським, котрий був одружений із Леонтиною з роду Голубовських. Вона мала брата Івана, який навчався у Ягеллонському університеті на юридичному факультеті, та став добрим товаришем і однодумцем художника.

 У 1909 році Голубовський запрошує митця на відпочинок у село Брошнів на Бойківщині. Тут з-під пензля Новаківського з’являються чудові полотна, які оспівують величну природу Українських Карпат. А в сусідньому урочищі Підлютому знаходилась тоді літня резиденція галицьких митрополитів, де Олекса Новаківський в 1909 році вперше познайомився із Андрієм Шептицьким, котрий навіть купив у нього два невеличкі етюди. 

            Перед українською публікою Новаківський уперше виступив на виставці «Товариства для розвою руської штуки» (1901), але ширшу популярність здобув собі тільки першою виставкою у Кракові 1911 року, яку відвідав Митрополит Шептицький і запросив Олексу переїхати у Львів, щоб продовжити творити на ниві українського мистецтва.

Тоді ж 1913 він переїхав із Кракова до Львова, щоб завоювати українську публіку.

У 1907 році Шептицький купує будинок  на вул. Драгоманова 47, де 1913 року оселяється Олекса Новаківський разом із дружиною і двома синами. Там художник живе та працює до кінця своїх днів. За все це він раз в рік платить двома своїми роботами для Національного музею. Картини він обирає на власний розсуд. Крім того, Митрополит надає художнику матеріальну допомогу.

          Новаківський намалював безліч портретів Митрополита, проте більшість із них було знищено НКВД у 1952 році, яке вилучало полотна національно свідомих митців у т.зв. «спецфонд», насправді спалюючи їх. Збереглися лише ті твори, які люди поцупили. Серед прекрасних портретів Андрея Шептицького особливої уваги заслуговує образ «Мойсея» за мотивами Франкової поеми. 

       Друг Олекси і його учень, поет і художник, історик мистецтв Святослав Гординский писав: «Завдяки підтримці і заступництву митрополита, Новаківский міг творити те, що хотів, писати картини не за замовленням, а за натхненням. Це давало йому можливість проявити повністю свою художню індивідуальність».

Новаківський мав дружні стосунки із церквою св. Юра у Львові, яка після смерті митця опікувалася його дітьми (на час смерті О.Новаківського їм було 13 і 15 років). Коли в церкві св. Юра відбувалися реставраційні роботи, йому запропонували виконати запрестольний образ, оскільки він дуже добре відчував динамізм барокового стилю. Богородицю «Мати Милосердя» Новаківський зображує як гордовиту українку. Вона, незважаючи на швидкоплинність часу, символом якого є човен, йде всеперемагаючою ходою, даруючи нам свого сина — Спасителя. Це лебедина пісня, яка є незавершеною. Віднайдена картина 1992 році і збережена лише завдяки Вірменській церкві, в якій свого часу зберігались старі ікони. 

         Перша львівська виставка Олекси Новаківського пройшла 1921 року і стала його великою перемогою. Особливо сердечно сприйняла митця польська критика, що знайшла в ньому українського епігона краківської школи.

Живучи у Львові Олекса мав дуже колоритний зовнішній вигляд: романтичну довгу чуприну, широку камізельку, вишиту сорочку та паличку, яка часто ставала причиною жартів. Студенти розповідали, що коли вчитель забував про хворобу, то прекрасно рухався без будь-якого опертя. Але зазвичай стверджував, що не може вийти з майстерні, бо дуже хворий. Знаменитий мистецтвознавець Микола Голубець розповідав про ту звичку, що «чим більше він замикався від львівської публіки, тим більший її інтерес до себе викликав».

         Для Олекси Новаківського Львівський період творчості (1913- 1935) став найпліднішим. У доробку митця з’явився ряд монументальних, масштабних за думкою образів суспільно-патріотичного та філософського звучання, полотен, які на правах шедеврів увійшли до золотого фонду українського національного образотворчого мистецтва. 

Під час Першої світової війни Новаківський тяжко нервово захворів, його мучили жахливі фантомні болі, він чотири роки не виходив з квартири. Його опікун Митрополит Шептицький був заарештований і відправлений у Наримський край Єнісейської губернії.

         Про пережиття окупаційного режиму Олекса писав у 1915 році: «Велика радість настала від часу повороту наших побідних славних військ та визволення Львова з московського варварства. Я однак завдячую якійсь вищій силі, котра мене охоронила від забрання до сибірської неволі. Хоч я і не займався поза штукою політичним життям, та все ж люблю ходити в українських вишиванках».

         1919 року художник отримав звання професора Української академії мистецтв у Києві.

        В 1923 Олекса Харлампійович заснував у Львові мистецьку школу, що стала відомим осередком малярської культури на Західній Україні. Школа була творена за ініціативи та матеріальної підтримки Митрополита Андрія Шептицького.

Олекса Новаківський на той час був одним з найбільших мистецьких авторитетів у Львові й користувався великою популярністю серед творчої молоді, завороженої його романтичною особистістю, масштабністю його мислення та потужною стихією його малярських полотен. Завданням Мистецької школи було формування мистців, здатних на ґрунті української духовної культури й художніх традицій творити національне мистецтво світового рівня. Унікальність Мистецької школи Олекси Новаківського полягала в тому, що це був активний осередок українського духовно-мистецького життя з чіткою національно-культурною орієнтацією, котрий в наступні десятиліття мав значний вплив на розвиток української культури і широкий резонанс не тільки в Україні, але й далеко поза її межами у багатьох куточках світу.

        Його школу пройшли близько сотні учнів, серед яких: Володимир Гаврилюк, Святослав Гординський, Стефанія Ґебус-Баранецька, Лев Ґец, Михайло Драган, Олекса Друченко, Василь Дядинюк, Софія Зарицька-Омельченко, Іван Іванець, Іван Кейван, Андрій Коверко, Едвард Козак (Еко), Ольга Козакевич-Дядинюк, Мирон Левицький (Lev), Володимир Ласовський, Ярослав Лукавецький, Степан Луцик,Антін Малюца, Михайло Мороз, Іванна Нижник-Винників, Емілія Охримович, Леонід Перфецький,Ольга Плешкан, Роман Сельський, Володимир Сениця, Григорій Смольський та багато інших мистців, які пізніше здобули визнання і світову славу.

       У вересні 1923 року школа, як окремий мистецький факультет, була залучена до нелегального Українського Таємного Університету (у цьому статусі школа проіснувала до 1925 року). Це відразу підняло освітній і моральний статус школи  — Олекса Новаківський був іменований деканом факультету, а його заступником був призначений Осип Курилас, товариш Новаківського ще з часів Краківської академії мистецтв. 1933 року школа припинила своє існування.

Щорічно влітку студенти виїжджали на пленер до Космача.У період з 1926 по 1933 роки майже що два роки відбувалися виставки робіт студентів школи.

Для творів Олекси Харлампійовича 20х-30-х років притаманне посилення рис експресіонізму, що набув у інтерпретації майстра оригінального забарвлення, позбавленого апокаліптичного настрою, характерного для творів класиків цього напряму Мунка та Енсора.

     Творчість Новаківського переважає агресивністю своєї кольористики й характеристичним для малярів «Молодої Польщі» підходом до теми. Чисте малярство з інтертекстуальною символікою було тоді новиною на галицькому ґрунті.

Творчість майстра вбирає багатство формальних та змістових ознак тогочасного мистецтва: він використовує монументальність вислову, музичність та виразність гнучкої лінії, притаманних сецесії (модерну), багатошаровість сенсів символізму, свіжість фарб та безпосередність чуттєвого сприйняття дійсності, започатковані французькими імпресіоністами. 

       У Львові Олекса Новаківський створив портрети представників західноукраїнської інтелігенції для Національного музею, зобразив образи української історії («Ярослав Мудрий», «Олекса Довбуш») та майстерно втілив філософські сподівання і розчарування свого буремного часу – «Втрачені надії», «Коляда», «Дзвінка».

До останніх років творчості Олекси належать два шедеври, які входять в його карпатську епопею – це картини «Повінь» та «Гора Грегит». 

    Краківський «Автопортрет»,зображення дружини «Моя муза», дюжина триптихів та пейзажів забезпечили Новаківському тривке місце в історії українського мистецтва.

Помер Олекса Харлампійович 29 серпня 1935 року, похований у Львові на Личаківському кладовищі.

У радянський час ім’я Олекси Новаківського замовчувалося, лише в 70-ті митцеві врешті-решт було «дозволено» стати класиком, але в потрібному імперії світлі. Під суворою забороною опинився і ряд важливих тем та фактів з його творчої біографії: довголітні стосунки із митрополитом Андрієм Шептицьким, контакти з такими видатними сучасниками, як Микола Вороний, родиною Барвінських, Колесс, Малицьких, Морачевських. Сюди відноситься також розгляд досі замовчуваних або маловідомих мотивів у творчості художника - його праця над темою визвольних змагань УСС («Стрілецька Мадонна», «Ангел Смерті», проекти гербового знаку УСС, нариси до композиції «За волю»), твори релігійної тематики («Серце Ісуса», «Срібна Мадонна», «Мати Милосердя», ескізи саркофагу для праху Йоса-фата Кунцевича та ін.).

Полотна Новаківського зберігаються переважно в приватних колекціяху Америці, Австралії, Англії, Італії, Канади та Словаччини. Дуже багато робіт лишилося в Польщі, де художник навчався і довгий час жив та працював і Чехії, де жила донька його найкращого друга Івана Голубовського — Галина. Вона мала три кімнати, обвішані від підлоги до стелі творами Новаківського. Після її смерті всі твори залишилися в Празі. 

 

         1972 року у Львові створено меморіальний музею-майстерня Новаківського у будинку, у якому мешкав Олекса Новаківський з родиною і у якому функціонувала йогоМистецька школа. Заклад був створений за рішенням ЮНЕСКО під час святкування 100-річних роковин з дня народження художника.

НБУ присвятило пам’ятну монету Олексі Новаківському.

14 березня 2012 у Національному музеї ім. А. Шептицького відкрилася виставка знаменитого українського живописця Олекси Новаківського, присвячена 140-річчю від дня народження художника. 

       Альбом-каталог виставки «Олекса Новаківський» видано українською та англійською мовами й складається з малярських робіт та графіки. Пошук та збір матеріалів для альбому тривав близько чотирьох років. Поява видання стала можливою завдяки Інституту колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ та Національному музею імені Андрея Шептицького у Львові, під патронатом яких проходила робота над альбомом.

В майбутньому Національний музей імені Андрея Шептицького планує видати повне зібрання творів художника до 150-річчя з дня його народження.

 

На сайті доступні матеріали:

​

1. Картини Олекси Новаківського

​

2. http://blog.i.ua/community/1952/1216264/